Вибір між чим?

Так, війна в Україні жахлива. Такий же жахливий, як війна в Югославії, війна в Сирії і сотні воєн до цього. Після жаху йде аналіз, і тут все ускладнюється. Звичайно, можна сказати, що Путін збожеволів, і майже весь світ засуджує напад – дивіться резолюції ООН. Але це лише половина правди.

Якщо підійти до проблеми аналітично, то причину божевільних рішень Путіна знайдемо в розпаді Радянського Союзу. Це впало через явну економічну слабкість. Більшість людей перебували в дуже поганому стані і сподівалися на покращення незалежності своїх народів із поворотом до демократії та капіталізму як альтернативи невдалому комунізму. Тепер вони чекають покращення. Скільки ми будемо змушувати їх чекати? Вони чекали 30 років. Ще 20 чи 100 років – назавжди?

Демократія живе на можливості кожної людини жити своїм життям гідно та поза бідністю. Це стосується не лише колишніх радянських республік Центральної Азії, а й Африки та багатьох інших регіонів. Якщо так званий вільний світ не впорається з цим, то війн буде більше – аж до ядерної розбірки. Ми повинні розуміти ці зв’язки.

Росія в особі Путіна хоче повернутися до світової держави. Чому він зараз атакує не Центральну Азію (що він уже намагався зробити, наприклад, у Кавказькій війні), а Україну? Тому що Середня Азія може почекати. У людей там все ще погано і у Росії є хороші перспективи, що республіки знову добровільно потраплять в російські обійми! Проте більшість людей в Україні обрали демократію та капіталізм цілком добровільно – і їхні умови життя фактично покращилися через близькість до Європи. Отже, небезпека полягає в тому, що демократія та капіталізм гарантують краще життя. Путін, звісно, ​​не може допустити цього, як і Китай.

Китай обрав шлях, який змішав два світи. З одного боку, комуністичний владний апарат, а з іншого – економічні свободи. Поки що цей шлях виявляється надзвичайно вдалим – за рахунок особистої свободи людей.

На жаль, капіталізм у його найпотворнішому вигляді також показує поділ населення на дуже багатих і дуже бідних людей. Це можна спостерігати навіть у, здавалося б, консолідованих капіталістичних демократіях. Трамп чітко продемонстрував вибухівку, що міститься в ній. Таким чином, демократія ніколи не здобуде остаточної перемоги, і нам доведеться чекати ядерного бою.

Зараз я сиджу тут, у своїй міні-студії, відчайдушно борюся за своє особисте економічне виживання як музичного продюсера. Яскравий приклад для багатьох людей у ​​капіталістичних демократіях. Так, я був зайнятий! Подальша академічна музична освіта супроводжувалася багатьма виснажливими роками на сценах цього світу – аж до вигорання. Після цього боротьба за життя тривала. Нова професія – нове щастя – до наступного вигорання. Зараз намагаюся доповнити пенсію музичним виробництвом.

Так, я можу вільно висловлювати свою думку. На мою голову жодні бомби не падають, і я маю достатньо їжі. Тож у мене все добре? Ні, тому що як досвідчений артист у музичному бізнесі я знову відчуваю, як економічна влада різко обмежує мій особистий розвиток. Так звані воротарі хочуть зняти останню сорочку з моєї спини, перш ніж мої постановки навіть досягнуть вуха слухача. Ось так виглядає конкуренція в капіталізмі.

Прогресивна приватизація (капіталізація) культурного ландшафту означає, що сьогодні, як ніколи, до митців відноситься: «Без фінансових вкладень немає шансів на ринку». Для багатьох це може звучати як скарга на високому рівні, але, як уже сказав Овідій: «Опирайтеся початкам». Така свобода ніколи не дійде до сердець людей. Якщо більшість населення буде виключена з особистого та економічного зростання через брак фінансових можливостей, незабаром воно стане похмурим. Тоді у нас буде тільки вибір між чумою і холерою.